Настає осiнь… Жовте листя повільно вкриває голу землю, та лягає великим жовто-вогненим килимом. Останні проміні сонця падають на землю зігріваючи нас теплими, ніжними промінцями. Птахи поступово відлітають у вирій, покидаючи свої рідні домівки. Вітерець легесенько пестить голе гілля. Але осінь не завжди остається такою теплою та лагідною. З часом починаються дощі, вони вже не такі теплі, як улітку. А небо ніби розлютилося і сумує за тими яскравими літніми веселощами, воно із своїх очей пускає сльозинку за сльозинкою. Починається дощ. Люди метушаться, постійно поспішають або ховаються у своїх теплих домівках, зовсім не помічаючи той диво світ осені. Осінь вона ніби поринає нас в нове життя, як би починаючи усе з чистого листа. І як приємно, сидячи в теплій домівці, з чашкою гарячого чаю, дивитися у вікно та спостерігати за тим дощем, поринаючи в осінній настрій. Але не кожна людина може побачити, відчути той мрійливий, трошки сумний настрій осені, той її дивосвіт.
Новакова Єлизавета
учениця 8-А (ф) класу